Конституція України 1996 р. проголосила право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці. З метою реалізації цього права Кодекс законів про працю України покладає на роботодавців обов’язок створення і підтримання безпечних та нешкідливих умов праці, за порушення якого передбачена безпосередня відповідальність. Щоб виконати зазначені зобов’язання, роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці та, зокрема, вживає невідкладних заходів з надання першої медичної допомоги потерпілим у разі виникнення аварій або нещасних випадків на виробництві.
На практиці з метою надання невідкладної допомоги працівникам та здійснення контролю за станом їхнього здоров’я на більшості підприємств укомплектовують аптечку зі стандартним набором медикаментів, а на деяких – утримують медичні пункти.
Наявність на підприємстві аптечок
На жаль, сьогодні цьому питанню приділяють дуже мало уваги. Прямий обов’язок мати стандартний набір медикаментів для надання першої медичної допомоги працівникам встановлений лише для чітко визначеного кола підприємств залежно від виду їхньої діяльності.
Так, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у листі від 16.08.2005 р. № 261-05-3 зазначив, що єдиного нормативно-правового акта, який зобов’язує підприємства мати аптечки, немає, але така необхідність випливає із загальних вимог законодавства щодо забезпечення охорони праці на підприємстві. Перелік необхідних лікарських засобів, якими має бути укомплектована медична аптечка, залежить від характеру шкідливих та небезпечних виробничих факторів, які можуть впливати на людину на робочому місці.
Законодавство встановлює обов’язок мати аптечку на підприємствах, що виробляють джерела світла та світлотехнічне обладнання, здійснюють термічну обробку металів, а також у приміщеннях з електронно-обчислювальними машинами, в пасажирських легкових і вантажних транспортних засобах, тракторах, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машинах, сільськогосподарській техніці, інших механізмах тощо. Але детальний перелік лікарських засобів, які мають міститися в такій аптечці, передбачений лише для пасажирських легкових та вантажних транспортних засобів і залежить від кількості пасажирів, яких вони перевозять.
Загальні вимоги щодо утримання медичного пункту
Вимоги щодо наявності на підприємстві медичного пункту врегульовані чинним законодавством України чіткіше та детальніше, хоча й недостатньо, зважаючи на важливість цього питання.
З аналізу нормативно-правових актів випливає, що перша медична допомога працівникам надається спеціальними закладами охорони здоров’я, зокрема медико-санітарними частинами та пунктами охорони здоров’я (здоровпунктами).
Медико-санітарною частиною називається міська поліклініка або міська лікарня з поліклінікою, призначені виключно для надання медичної допомоги робітникам промислових підприємств, будівельних організацій і підприємств транспорту. До складу медико-санітарної частини можуть входити й інші заклади охорони здоров’я. Тобто медико-санітарні частини – це окремі органи охорони здоров’я, які структурно не є частиною підприємства. Зважаючи на це, ми не розглядатимемо особливості їх створення та діяльності.
За загальним правилом здоровпункти (так звані медичні пункти) створюються на підприємствах, в установах та організаціях, але належать до складу поліклініки або амбулаторії, тобто лише фактично розташовуються на підприємстві. Зазначимо, що представники медичного персоналу здоровпункту є працівниками поліклініки або амбулаторії.
Сьогодні законодавство не визначає чіткий порядок дій щодо відкриття на підприємстві здоровпункту, який входить до складу поліклініки або амбулаторії. Із роз’яснень Міністерства охорони здоров’я випливає, що для функціонування здоровпунктів підприємствам не потрібна ліцензія на здійснення медичної практики. Діяльність здоровпункту здійснюється на основі договору між підприємством та відповідним органом охорони здоров’я.
Підприємства, організації і заклади, при яких створюються здоровпункти, зобов’язані безкоштовно надавати і утримувати приміщення здоровпункту із забезпеченням їх опалення, освітлення, водопостачання, охорони, прибирання і ремонту. Крім того, посади медичного персоналу здоровпунктів (за винятком державних учбових закладів, підприємств для інвалідів та об’єктів з особливим режимом роботи) утримуються за рахунок підприємств.
Залежно від виду діяльності та кількості працівників на підприємстві можуть створюватися здоровпункти двох типів: лікарські та фельдшерські. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.02.2000 р. № 33 визначені штатні нормативи та типовий штат медичного персоналу закладів охорони здоров’я, у тому числі лікарських та фельдшерських здоровпунктів, що діють на підприємствах. Зауважимо, що визначена в цьому наказі штатна чисельність працівників закладів охорони здоров’я є граничною, а в разі створення закладів (структурних підрозділів), для яких штатні нормативи не передбачені, штат затверджується з дозволу Міністерства охорони здоров’я України.
Так, згідно з наказом фельдшерські здоровпункти мають створюватися при: промислових підприємствах, портах та підприємствах зв’язку з чисельністю працівників не менше 500 на кожному; шахтах з чисельністю працівників менше 500; об’єктах капітального будівництва з чисельністю працівників не менше 500 на кожному або на декількох розташованих поруч об’єктах; вищих та середніх учбових закладах з чисельністю учнів не менше 800 у кожному з них, які не мають лікарських здоровпунктів; професійно-технічних, технічних, торгових, кулінарних, торгово-кулінарних і мореплавних училищах (школах) з кількістю учнів не менше 500 у кожному з них, які не мають лікарського здоровпункту; підприємствах транспорту, які не мають лікарських здоровпунктів, при чисельності працівників не менше 500 або водіїв – не менше 300 осіб на кожному з них; підприємствах, комбінатах та училищах з кількістю працівників (учнів) – інвалідів не менше 500; геологорозвідувальних, розвідувальних та дослідницьких партіях і експедиціях, які не мають лікарських здоровпунктів.
Лікарські здоровпункти створюються при: промислових підприємствах та об’єктах капітального будівництва з чисельністю працівників не менше 1200 на кожному з них або на декількох розташованих поряд об’єктах капітального будівництва за умов, визначених законодавством; підприємствах транспорту та зв’язку з чисельністю працівників понад 1200 на кожному, які не мають фельдшерського здоровпункту; вищих та середніх спеціальних учбових закладах, сільських професійно-технічних та технічних училищах з чисельністю учнів на денних факультетах (відділеннях) не менше 1200 осіб у кожному з них, які не мають фельдшерського здоровпункту.
Слід звернути увагу на те, що наведений перелік підприємств, для яких встановлюється вимога щодо наявності медичних пунктів, не є вичерпним. Для деяких типів підприємств вимоги забезпечення медичного та санітарно-побутового обслуговування працівників встановлюються нормами галузевого законодавства.
Так, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, до штатів яких входять водії, зобов’язана забезпечувати водіїв санітарно-побутовими приміщеннями і обладнанням, а також приміщеннями для здійснення лікувально-профілактичних заходів. Для медичного контролю обслуговування водіїв та їх оздоровлення підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання при чисельності водіїв до 100 осіб укладають договори на їх медичне обслуговування з територіальними медичними закладами, а при чисельності водіїв 100 і більше осіб створюються спеціалізовані медичні пункти, медико-санітарні частини тощо.
Можливість створення здоровпункту
Законодавство не містить заборон щодо створення здоровпункту самим підприємством. Такий здоровпункт знаходиться на балансі підприємства, тобто є його структурним підрозділом та безпосередньо підпорядкований йому. У цьому разі для надання медичних послуг підприємству необхідно здійснити державну акредитацію здоровпункту та отримати ліцензію на право здійснення медичної практики.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 15.06.1997 р. № 765 усі заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності підлягають акредитації раз на три роки. Перша акредитація проводиться не пізніше ніж через два роки з початку здійснення діяльності. Про акредитацію як обов’язкову умову діяльності закладів охорони здоров’я зазначено і в листі Деркомпідприємництва від 25.06.2004 р. № 4343.
Крім того, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» медична практика є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Медичною практикою визнається діяльність, що здійснюється особами зі спеціальною освітою і пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на поліпшення здоров’я, підвищення санітарної культури, попередження захворювань та інвалідності, діагностику, допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, реабілітацію хворих та інвалідів. Отже, діяльність здоровпунктів, що створюються на підприємстві, здійснюється в межах медичної практики, а тому підлягає ліцензуванню. Аналогічну позицію висловило Міністерство охорони здоров’я України у своєму листі від 22.03.2004 р. № 13/05.03.02-17.
Таким чином, сьогодні відсутня законодавча вимога щодо наявності аптечок та утримання здоровпунктів на всіх підприємствах. Такий обов’язок встановлений лише для чітко визначеного кола підприємств залежно від видів їхньої діяльності та кількості працівників. За загальним правилом здоровпункти, що діють при підприємствах, організаційно належать до складу поліклініки або амбулаторії. Якщо здоровпункт є структурним підрозділом підприємства та безпосередньо підпорядкований останньому, необхідно здійснити його державну акредитацію та отримати ліцензію на здійснення медичної практики.
